«Місто із запахом кави та шоколаду», «Місто серед дощів», «Серце Галицької землі», «Маленький Париж», «Український Лондон», «Культурна столиця Європи», «Місто Лева» – це все імена та епітети справжнього галицького міста під назвою Львів, яке розкинулось в мальовничому Передкарпатті. Вже понад вісім століть історія творить цей заворожуючий куточок, що розташований на заході України. Львів вабить своєю неповторністю, своїм живим стилем та особливим колоритом кожної з його вуличок. Львів приховує багато таємничих та загадкових споруд, які доповнюють одна одну. Театри, історичні будівлі, пам'ятники, музеї, кав'ярні, палаци, парки - все це матеріальна незамінна цінність міста, а духовна приховується у кожному елементі Львова - запах кави, привітність львів'ян, шелест листя дерев, «подих» міста та живий дух історії, що наповнює кожну стародавню споруду. Львів – місто звуків. Саме тут можна почути шум дощу, який вмиває львівську бруківку, музику дзеленчання старенького трамваю, муркотіння львівських кішок навесні та древній дзвін годинника ратуші. Саме тут сіра буденність розмальовується колоритом звуків львівських музик, яких не можна оминути, не зупинившись на хвилину і не прислухавшись до них. Львів – місто легенд. Тут кожен дворик, кожен будинок та кожна вулиця дихають власними, неповторними легендами, які тягнуться ще з часів Середньовіччя. Варто лише день провести в цьому місті і це вже теж легенда, Ваша власна, яка навіки запам’яталась стінам львівських кам’яниць. І ми спробуємо поділитися з Вами цими часом сумними, іноді романтичними, а здебільшого просто цікавими і захоплюючими легендами нашого міста.
Історія міста така ж дивовижна, як і сам Львів. Львів — найбільше місто Західної України, що протягом багатовікової історії було науковим, культурним та національним центром регіону. В найдавніші часи — столиця Галицько-Волинської держави, згодом — адміністративний центр Руського воєводства, автономного Королівства Галіції і Лодомерії. У 1918році — столиця ЗУНР. Після захоплення міста Польщею Львів став центром однойменного воєводства. У Другій світовій війні був окупований спочатку радянською, а потім німецькою арміями. У повоєнний період відійшов до Радянського Союзу. З 1991 року — адміністративний центр Львівської областіНезалежної України.
сторики встановили, що на місці сучасного Львова, зокрема на Знесінні і в центрі міста навколо ринку Добробут ще у V столітті існували поселення. Навколишні землі, вірогідно, належали до племінного утворення білих хорватів. Згодом за них змагалися Великоморавське князівство, Краківське князівство, поки у 981 році, за свідченням Нестора Літописця їх було приєднано до Русі Володимиром Святославичем, який збудував свій форпост — град Володимир (тепер Володимир-Волинський). Після 1084 року, у зв'язку з феодальною роздробленістю, на частині земель Волинського князівства утворилося Галицьке, до якого відійшли поселення, що стали зародком Львова.
Укріплений град було збудовано королем Данилом Романовичем і названо на честь старшого сина Лева Даниловича. Дату першої згадки про місто за радянського періоду виводили на підставі опису пожежі столичного міста Холма у Галицько-Волинському літописі, котра відбулася орієнтовно навесні 1256року:


« … І коли Данило і Василько збиралися до бою з татарами, трапилося таке, як кара за гріхи. Зайнявся Холм через окаянну бабу, і полум'я було таке, що з усієї землі було видно заграву, також і зі Львова по Белзьких полях, бо сильним було полум'я пожежі.  »
Існує гіпотеза про заснування Львова Данилом Романовичем 1247 року з нагоди одруження Лева Даниловича з угорською принцесою Констанцією, дочкою короля Бели IV. За роки незалежності, на підставі аналізу джерельних матеріалів, Іван Паславський обґрунтував версію про заснування Львова у 1240 році[1]. Мечислав Орлович вказував, що заснування, міста 1240 року певне було пов'язане з жорстоким зруйнуванням княжого Галича[2] 1241 року.[3]
Місто лежало на Галицько-Волинському шляху — відтинку важливого транс'європейського торговельного шляху, що відгалужувався від Великого Шовкового Шляху і через Кілію і Монкастро (тепер Білгород-Дністровський) вів до Галича і далі до Кракова і Німеччини.

Легенди Львова такі ж чарівні, як і саме місто.

Львівські Ромео і Джульєтта
image001
Молодий італієць Мікеліні з далекого острова Крит привіз до Львова велику партію вина, частину якого купив український купець. В помешканні купця Мікеліні побачив його дочку Пелагію і одразу ж закохався. Почуття закоханих було взаємним. Почуття закоханих були настільки сильними, що Мікеліні вирішив залишитися у Львові.
Але саме цього року — 1594 —  до нашого міста прийшло велике лихо: чума, яка на той час скосила вже половину Європи. Пелагія захворіла, надії на одужання не було, а, згідно із суворим приписом, ще живих зачумлених відспівували у церкві і вивозили за місто. Наближатися до хворого було вкрай небезпечно, навіть нотаріуси писали передсмертні заповіти зі слів хворих, стоячи під їхніми вікнами. Незважаючи на хворобу дівчини, Мікеліні не покинув своєї коханої, доглядав і втішав її. Життя без Пелагії не мало для нього жодної вартості. Кохана невдовзі померла, і її, як православну, поховали на цвинтарі церкви Благовіщення, який знаходився на теперішній вулиці Городоцькій поблизу 30-го номера. Через декілька днів помер і Мікеліні.
    Помираючи, він просив поховати його у костелі Святого Станіслава, бо був католиком (а костел колись стояв між теперішніми вулицями Тиктора і Фурманською). На обох могилах італієць наказав поставити однакові надгробки, на яких було вибито по два серця, пов'язаних галузкою лавру. Згодом на надгробках викарбували слова львівського поета Шимона Шимоновича: «Що любов сполучить, і смерть не розлучить».
    Вже давно не існує у Львові ні церкви Благовіщення, ні костелу Святого Станіслава, вони були понад два століття тому розібрані за наказом австрійської влади, оскільки місто зростало і передбачало нові забудови. Але, мабуть, і нині витають душі українки і її коханого італійця, нагадуючи нам ще і ще раз про те, що смерть ніколи не розлучить того, що пов'язала любов. 

Легенди Оперного театру
image002
Якщо запитати пересічного львів'янина, яка із пам'яток архітектури найбільше йому до душі, почуєте однозначно - Оперний театр імені Соломії Крушельницької. Львів'янам ніколи не набридає повторювати, що нашій Опері немає рівних в Україні , і вона є однією з найгарніших у Європі (і в світі).
    Будівництво львівського Оперного театру завершили 1900 року за проектом талановитого архітектора Зигмунта Горголевського. І перша легенда Опери виникла одразу ж після смерті будівничого. Розповідали, що Горголевський через рік після завершення будівництва наклав на себе руки через те, що підземні води річки Полтви, які протікали під самим театром, підтопили будівлю і вона потріскала. Насправді ж, при будівництві театру для Полтви проклали обвідний канал, а Горголевський помер із іншої причини. Однак львів'яни не забувають, що все ж під бруківкою проспекту Свободи течуть води неспокійної ріки, і навіть за часів радянської владі під час святкових парадів забороняли рух важкої військової техніки біля Оперного.
    Першим директором Оперного театру був Павліковський, який так сильно закохався в оперу, що часто доплачував до театральної каси власні гроші. Оскільки пишні постановки і запрошення іноземних знаменитостей вимагали величезних витрат, директорові довелося продати свій маєток у Медиці, аби врятувати від фінансових труднощів улюблене дітище. 
    Львівська Опера має також і свої романтичні трагедії. На початку минулого століття через нещасливе кохання до однієї співачки театру наклав на себе руки відомий львівський окуліст Бужинський. А 1912 року відомий львівський ловелас, правник і банкір Станіслав Левицький застрелив свою заміжню пасію, акторку Яніну Огінську-Шендерович через жахливі ревнощі.
    Дуже цікава легенда пов'язана з чудовою завісою «Парнас» Львівської Опери, яка справно служить театрові вже понад сто років. Коли будівництво театру йшло до завершення, засновники Опери вирішили, що завіса у ній має бути такою ж помпезною і урочистою, як і сама будівля. І вони послали знавців-спеціалістів у театри Європи, аби ті підібрали зразок завіси, який би найкраще пасував до Львова. Найбільше посланцям сподобалися завіси у Міланському театрі і в театрі Кракова. Як потім з'ясувалося, їх автором був відомий художник Генріх Семирадський (до речі, поляк, який народився в Україні). Йому і зробили замовлення на театральну завісу.
    Майже чотири роки, поки тривало будівництво театру, митець працював над своїм шедевром, але, на превеликий жаль, коли робота була закінчена і треба було відкривати театр, виявилося, що грошей на викуп завіси засновники не мають. Театр будувався здебільшого на пожертви меценатів, але вони усі сказали, що більше грошей не дадуть.
    Замовники, похнюпившись, вирушили до Італії і повідомили Семирадському, що грошей, щоб заплатити за його роботу, немає. Художник виявився напрочуд доброю людиною, не розгнівався, а повів їх до своєї майстерні і показав завісу. Львів'яни втратили дар мови і цілий день простояли, милуючись шедевром, про який вони стільки мріяли. Уже пізно вечері, гостей попросили залишити майстерню. Цілу ніч львівські шанувальники мистецтва сперечалися про художні нюанси величної картини, а щойно настав ранок, вони вже були біля дверей майстерні і благали Семирадського ще раз показати їм завісу, аби розв'язати мистецьку суперечку. Художник сам зацікавився суперечкою і разом із гостями провів біля завіси декілька годин. Наступного дня львів'янам треба було вже вирушати додому і вони знову благали майстра востаннє показати їм свій шедевр.
    І тоді Генрик Семирадський зрозумів, що ніхто так не поцінує і не полюбить його картину, як ці люди, і ніде у світі вона не буде так гарно виглядати, як у тому місці, для якого була призначена. І митець зробив прекрасний вчинок — подарував плід свого натхнення львівській Опері. Це було якраз напередодні відкриття театру у 1900 році, а вже 1902 року художник помер, але його чудова робота і дотепер тішить вишуканий художній смак львів'ян.
    У львівській Опері неодноразово й скульптури обростали легендами. Так, предметом однієї з суперечок, які були у нашому місті, стала головна скульптура опери «Слава», яка вінчає фронтон будівлі. Професор Львівського університету Марс багато років викладав акушерство і гінекологію і якось, проходячи із друзями повз театр, посперечався, що «Слава» не випадково має такий округлий животик. Професор заприсягнувся своєю науковою честю, що такий живіт буває лише у жінок на четвертому місяці вагітності. 
    Щоб підтвердити свої слова і виграти парі, Марс пішов до скульптора, який ліпив «Славу» і взяв у нього адресу натурниці, котра позувала йому при роботі. У натурниці і справді виявилася дитина. На основі дати її народження принциповий професор таки зміг підтвердити свою правоту і довів, що наша львівська «Слава» справді є вагітною.

Легенда стародавнього Лемберга
image003
Кажуть, Львів, або як його ще називають Лемберг, своєю атмосферою нагадує Прагу, Відень або Краків. Це місто, в якому кожна вуличка, кожна бруківка зберігає свою легенду. А його величне ім'я розповідає про насичену історію міста.
Згідно з переказами старих літописів, Львів заснував князь Данило Галицький і назвав місто на честь свого сина Льва Даниловича. Однак, львів'яни люблять розповідати іншу романтичну легенду про походження свого міста.
     Давним-давно на місці майбутнього Львова, біля високих гір тулилися маленькі села. Гори були покриті  величними густими лісами, де селяни могли успішно ховатися від набігів ворогів. Але одного разу відвернулася від них удача - стали пропадати люди. З'ясувалося, що їх краде цар звірів - лев. Він підстерігає тих, хто насмілюється поодинці ходити по лісі, ударом могутньої лапи глушить і з'їдає нещасних у своїй печері. Паніка охопила всі села в окрузі.
Одного разу в корчмі з'явився хоробрий лицар, який пообіцяв убити хижака. Він попросив викувати йому меч і лати такої міцності, щоб жодна сила не змогла зламати або зігнути їх. День і ніч без зупину працювали сільські ковалі, але марно. Здавалося, що зла доля невідворотна.
    Про цю біду дізнався якийсь мандрівник, який заблукав і зайшов підкріпитися в корчму біля кузні. Він сказав, що знає, як перемогти звіра. Нехай всі юні дівчата вколють голками мізинець і крапнуть по дві-три краплі крові до загального чану, куди потрібно буде занурити зброю і лати.
    Селянки так і зробили. І левові ікла й пазурі нічого не змогли зробити з зачарованими обладунками. Тоді лицар відрубав чарівним мечем голову лютому і кровожерному леву, а потім настромив її на меч і показав людям, кажучи: «Ви вільні!». З тих пір гору, де сталася ця історія, прозвали горою Лева, а місто, що виросло під горою - Львів.
Була ця історія насправді, чи це просто вигадки люду, достеменно невідомо. А те, що Львів місто, яке зачаровує всякого, хто бодай раз побував тут -  факт. Вулички, бруківка, Ратуша, кнайпи, кав'ярні - це все створює певну, притаманну лише Львову, атмосферу. 
Та багато інших захоплюючих і фантастичних, дивовижних і неймовірних, в які можна осунутися лише відвідавши це чарівне місто.
Фото Львова окремим файлом

Замки Львівщини
 Найбільша серед західноукраїнських областей (її 21,8 тис. кв.км. займають 3,6 % від території всієї України). Найбільша тут і кількість архітектурних пам'яток. Тут є все для навіть найвибаглівішого туриста: замки, палаци, старовинні костели, монастирі, гори та ліси. 
І, можливо, найцінніше із збереженого до наших днів - дух, смак, пристрасність Галичини, яку ми, здається, розгубили за десятиліття совєтів і відчували лише на сторінках українських класиків - тут ще живе, ще дихає, ще дасть ого-го яку фору новітнім штучним нашаруванням. 
Основна частина області входить в зону лісостепу, на півдні розташовані гори Карпати. Найвища точка Львівських Карпат — г. Пікуй (1405м). 
Область багата на корисні копалини — кам'яне вугілля, природній газ, нафту, сірку, торф, озокерит, кухонну та калійну сіль, сировину для виробництва цементу, вапняки та сланці, мергель, будівельні та вогнетривкі глини тощо. Особливим багатством Галицької землі є великі запаси лікувальних мінеральних вод, на базi яких дiють курорти. (Використано матеріали Львівського регіонального агентства економічного розвитку). 
Пам'яток тут стільки, що вистачить не на один рік мандрівок: чого вартий, скажімо, лише найближчий до Львова Пустомитівський район ! Тут і палаци, і замки, і церкви, і костели... Цей край не потребує реклами. Наш власний шмат Європи.
А описати на сайті Львів здається просто нереальним. Місто це варте тисячі сайтів - і сотні з них вже створені.
 Статистично: на Львівщині є 8441 пам’яток культурної спадщини (816 -пам’ятки національного значення):
- 3431 пам’ятки архітектури (794 – національного значення);
- 3822 пам’ятки історії (7 – національного значення);
- 302 пам’ятки монументального мистецтва (1 – національного значення);
- 886 пам’яток археології (14 – національного значення).
В області налічується 8 заповідників: Державний історико-архітектурний заповідник + заповідник "Личаківський цвинтар" у Львові, Державний історико-архітектурний заповідник у Жовкві, Державний історико-культурний заповідник «Тустань» в Уричі Сколівського району, Державний історико-культурний заповідник в Белзі Сокальського району, Державний історико-культурний заповідник «Нагуєвичі» в с.Нагуєвичі Дрогобицького району, Музей-заповідник «Золочівський замок» в Золочеві, Державний музей-заповідник «Олеський замок» в Олеську Буського району.
«Золота́ підко́ва Льві́вщини» — популярний туристичний маршрут найбільш відомими замками Львівської області. Назву "Золота підкова" отримав через розташування замків дугою, що схожа на підкову. До маршруту, як правило, включають Олеський, Підгородецький, Золочівський, а іноді ще й Свірзькийзамки.

Підгорецький замок вважають перлиною європейської архітектури і він займає місце одного з кращих зразків «італійських парків», який є найкрасивішим та єдиним парком в Україні такого типу. Разом з Золочівським та Олеським замком він складає відомий маршрут «Золота підкова Львівщини».

Підгородецький замок.
image004

Підгорецький замок був побудований в 1640 році за проектом архітекторів Гіема де Боплана та Андреа дель Авква. Цей замок як і всі замки «Золотої підкови» пройшов багато руйнувань та відновлень. У 1646 році після прийому короля Владислава IV, під час бойових дій за часів Хмельниччини будівля замку зазнала першого руйнування. Одразу ж в 1651 році почалося і перше відновлення. Понад 20 років тривала реставрація замку, але протрималася вона не так і довго, так як в 1688 році (через 8 років після реставрації) він уже зазнав нещадної поразки від нападу татар. 
Влада над замком передавалася з рук в руки по спадщині, викуповувалася то одними, то іншими власниками. По приходу радянської влади замок був переданий у Львівський історичний музей, але і під його покровом в період радянсько-німецької війни Підгорецький замок не залишався в спокої. Після чергового нападу він був пограбований та в результаті облаштований як санаторій для хворих на туберкульоз. Такий статус замку тривав до часів, поки не була прийнята незалежність України. Вже після цього, в 1997 році, Б.Возницький взявся за глобальну реставрацію будівлі і замок був переданий Львівській галереї мистецтв.
Будівля Підгорецького замку на вигляд більше нагадує палац ніж фортецю. Стиль цієї будівлі має в собі переплетення ренесансу та бастіонних укріплень. До складу цього замку входять палац, обгороджений ровами, валами і парком, а також заїжджий двір. Щоб потрапити на територію замку потрібно було в'їхати в двір через великі гарні ворота. До сьогодні зберігся заїзд-корчма, який в наші часи є цікавою пам'яткою архітектури. Так як і у Плісненській монастирській церкві, в Підгорецькому замку є старий сонячний годинник. Біля замку є красивий парк, в якому колись водилися рідкісні птахи, а зараз там мешкають старі липи, які надають парку ніжність, красу та своєрідний аромат. Біля Замкової будівлі недалеко розташовується пивний завод, який разом з Замком, Плісненським монастирем, костелом та парком становлять такий комплекс, який не залишить байдужим жодну людину і не має собі рівних в Україні.
Як і пасує древньому замку зі своєю історією, Підгорецький замок має «своїх» привидів та свої цікаві історії. Ходить легенда, що в цьому замку колись граф Жевуський замурував свою дружину Марію в стіні замку, так як ревнував її і підозрював у зраді. З цього моменту кожен рік в один і той же день, день смерті графині, якщо добре прислухатися, можна почути як вона плаче. Привид цієї жінки ще називають «біла пані».
Ще одним цікавим фактом Підгорецького замку є те, що тут знімалася частина фільму Д'Артаньян та три мушкетери.
Адреса: с. Підгірці, Львівська обл.

Олеський замок.
image005Олеський замок є найстарішим із замків Західної України та одним з найвідоміших замків Львівщини, який розташовується у селищі Олесько Львівської області. Стіни цього замку пережили дуже багато битв та воєн, так як відбувалася інтенсивна боротьба між Литовським і Польським королівством за володінням над ним. Замок був відроджений з повної розрухи і тепер, після реставрації, він виконує роль музею, де зберігаються експонати середньовічного мистецтва.

Офіційна назва - Замок Даниловичів. Перший письмовий запис про цей замок датується 1327 роком. У польській історії Олеський замок відомий тим, що там народився найславетніший король Польщі Ян III Собеський. У день народження короля був черговий напад татар та йшла гроза, коли повитуха поклала хлопчика на мармуровий стіл, вдарив грім і стіл розколовся навпіл. Тоді і почали говорити що це пророцтво і цей новонароджений хлопчик буде незвичайною людиною.
Після багаторазових нападів татар, будівля Олеського замку опинилася під владою магнатів роду Даниловичів, де служив батько Богдана Хмельницького. Глава цього роду взявся за реконструкцію замку і після її закінчення відсвяткував там весілля своєї доньки. У 1627 році замок був визволений військами Богдана Хмельницького, а в 1682 році замок був викуплений королем Яном III Собеським. Реставрацію замку та паркової зони проводила його дружина Марія, яка і стала спадкоємицею замку після загибелі Яна. 
У ХХ сторіччі стався землетрус, який нещадно вплинув на стан замку, і перетворив його на руїну. Вже в 1970 році ідея ще однієї реставрації та відновлення була запропонована начальником управління архітектури А. Шуляром і в період 1970-1974 рр. вона була реалізована. Після її закінчення у 1975 році відреставрований Олеський замок був представлений як музей, який до сьогодні представляє відділ Львівської галереї мистецтв та дає можливість своїм гостям ознайомитися з великою колекцією старожитностей, колекцією портретів та іншими цікавими колекціями.

Серед експонатів замку є українські ікони, надгробні польські портрети, зразки дерев'яних скульптур, західноєвропейські гобелени епохи бароко і маньєризму та ін. Також там можна побачити іконостас Федора Сеньковича, батальне полотно «Битва під Віднем», «Битва під парканом», «Битва під Клушино» та ін.
Будівля замку складається з двох напівовальних двоповерхових корпусів, стіни якого зведені з каменю та цегли. Навколо музею є дуже гарний парк, де встановлені сучасні скульптури і висаджені різноманітні дерева (такі як катальпа, тюльпанове дерево, сосна та ін), які роблять паркову зону унікальною та красивою.
Варто звернути увагу і на капуцинський монастир, який стоїть навпроти замку. У підземеллях монастиря здійснювалися захоронення монахів, а також там були поховані Северин та Ганна Жевуських та їх четверо дітей. Северин Жевуський був видатним польським магнатом, один із власників Олеського замку та засновником монастиря капуцинів.
Реставрація також торкнулася й водойми біля замку, повернувши річку Ліберцію в своє природнє русло.
Адреса: смт.Олесько, Львівська обл.

Золочівський замок.
image006Золочівський замок займає місце одного з найвідоміших замків Львівської області, що входить до маршруту «Золота підкова Львівщини». Він знаходиться в місті Золочів Львівської області та являє собою відділ Львівської галереї мистецтв.
Замок був створений в 1634 році як оборонна фортеця, автором якої був італійський архітектор, а спонсором Якуб Собеський - батько польського короля Яна III Собеського. Важке минуле спіткало цей замок, неодноразово його руйнували турки та татари, але він вистояв. Після його останнього відновлення, будівлю використовували як житлові приміщення, потім як казарми для австрійських військ, згодом як катівню. Тільки в 1989 році відбулася його повна реставрація і Золочівський замок був відновлений. З 2004 року завдяки Б. Возницькому відкрився музей східного мистецтва.
Золочівський замок складається з двох основних частин: Великого та Китайського палаців.
Великий Палац - це двоповерхова будівля, що після реставрації стала служити музеєм. У ній зберігаються експонати, що відображають історію замку, період реставрації та тюремні часи. Вид цієї будівлі потроху набуває того стилю королівської резиденції, який був ще за часів Яна III Собеського. Як і годиться замку, тут є підземні ходи, які ведуть з Китайського палацу. Ще одним цікавим фактом з історії цього замку є те, що тут була перша система каналізації, яка збереглася до наших часів.
Китайський Палац є єдиним в Україні взірцем східної архітектури. На даний момент там працює музей, в якому надані для огляду експонати східної культури. Серед них є японська графіка і східні тканини, фрагменти єгипетських саркофагів і мумія сокола, також там представлені експонати мистецтва Туреччини, Індії, Єгипту, Індонезії та ін.
Великою популярністю серед відвідувачів Золочівського замку користуються камені, які були імпортовані з селища Новосілки. Ці два камені розташовані при вході на територію Золочівського замку і не дають гостям пройти повз них. На одному з них викарбувані літери на невідомій мові, що до цих пір є загадкою для вчених. Другий камінь цікавий тим, що на ньому є вищерблене переплетення з двох вінків: один - тернистий, другий - квітковий, а в самому переплетені є невеликий отвір. Цей камінь в народі називають «камінь бажань». Існує легенда, що якщо загадати бажання і в цей отвір засунути палець, після чого його швидко покрутити, то бажання здійсниться. Якщо бажання матеріальне, то крутити треба в сторону тернистого, мертвого вінка, якщо ж бажання духовне - в бік квітучого, живого вінка.
Також варто звернути увагу і на каплицю, яка розміщена на території замку. Вона була відкрита в пам'ять жертв, замучених у замку.
Біля замку відкрили пам'ятник сакрального мистецтва «Джерело», який став символічним в'їзним знаком на територію Золочівського замку.
Адреса: м.Золочів, Львівська обл.

Свірзький замок
image007Свіржський (Свірзький) замок вважається найромантичнішим замком у Львівській області, який знаходиться у с. Свірж Перемишлянського району. Його оточує мальовнича природа: з одного боку затишний парк, з іншого - красиве озеро, а сама будівля замку видніється на невисокій горі Белз.
Ця місцевість була неодноразово залучена в різноманітні кінозйомки та завжди дарувала своїм гостям лише позитивні емоції.
Історія замку починається з XVI століття. Він був зведений в 1482 році, але перша згадка про фортецю датується 1530 роком. Свірзький замок неодноразово був задіяний у битвах та війнах. Починаючи з 1648 року його кілька разів захоплювали козацькі загони, він згоряв внаслідок візиту татар, а в 1672 році будівлю було повністю зруйновано турками. У 1675 році до стін Свірзького замку знову підійшли турки, але на цей раз він витримав облогу.

Відновлення замку розпочалося під керівництвом французького генерала Роберта Лямезан-Салянс, яке продовжив його зять Тадеуш Комаровський. Відновлення тривало до тих пір, поки не почалася Друга світова війна, яка частково зруйнувала будівлю. В радянські часи фортеця знову була задіяна у реставрації та використовувалася як школа трактористів, згодом як будівля творчості союзу архітекторів, якою є і до сих пір.
Біля Свірзького замку знаходиться костел, який до сьогодні потребує реставрації. Він був закладений в 1546 році одним з братів Свірзьких. В історії костелу були свої неприємні моменти: викрадення старовинного келиха і декількох обрусів, що в перерахунку на польські гроші коштувало 4000 злотих. У радянські часи там був склад, в 1901 році музей атеїзму, лише в 1988 році він повернувся статус віруючого храму.
У Свірзькому замку існує своя трагічна історія. Легенда розповідає: "Колись у цьому замку працювала дівчина і кожен день до будівлі приходив вражий хлопець, який хотів захопити замок. Дівчина закохалася в хлопця і одного дня відкрила йому головні ворота, після чого було скоєно напад на фортецю, а саму дівчину цей хлопець скинув у колодязь. З того часу в замку блукає привид тієї дівчини, яка не може знайти спокою і закриває всі двері на своєму шляху".
Родзинкою Свірзького замку є той факт, що там знімалася фінальна частина фільму «Д'Артаньян і три мушкетери».
Адреса: с. Свірж, Львівська обл.
Поморянський замок у Львові

Поморянський замок
image008
Поморянський замок — це ще один замок, який розташувався в Золочівському районі Львівської області. Він є пам'яткою історії та архітектури для місцевих жителів, а також вважається справжньою святинею для поляків. Будівля замку побудована з каменю і стоїть на річці Золота Липа.
У XVI столітті був збудований замок, володарем якого був Микола Свинка. Його стіни зведені на невисокому пагорбі та з трьох сторін омиваються озерами і водоймами. У 1504 році Поморянам присвоїли звання міста і надали Магдебурзьке право. Влада над замком переходила з рук в руки: місце Свинки з часом заняв Жигмунт Сенинський, а після нього володіння перейшло до рук Якуба Собеського, який викупив у Жигмунта землі Поморян разом із замком.
Будівля Поморянського замку була найміцнішою в порівнянні з іншими відомими замками Львівщини, включаючи Золочівський. За часів правління Якуба Собеського замок мав сили відновлюватись, тому що король вклав в його чергову реставрацію 25 000 злотих, після чого фортеця стала набагато міцнішою і стійкою. Він піднявся з руїн, які залишились після нападів ворожих народів другої половини XVII століття. Будівлю замку було укріплено, була зведена нова порохівниця та зроблено великий запас гармат і зброї, внаслідок чого протягом 1687 — 1695рр. замок вистояв усі наступні напади татар. 
Після смерті короля Собеського, замок ослаб і вид фортеці потроху послаблювався. З 1740 року влада над замком перейшла в руки Радзивілів і коли в 1771 році відбулася пожежа, фортеця отримала багато ушкоджень.
У 1876 році влада перейшла в руки Потоцького, який приступив за відновлення фортеці після першої світової війни. У 80-х роках в замку Поморян планували будинок пристарілих для творчих працівників.
На даний момент будівля Поморянського замку знаходиться в аварійному стані. До тепер збереглися східний та південний двоповерхові корпуси, а також кругла вежа. Дах південного корпусу підтримують колони таксонського ордера, а в корпусі з боку двору відкрита галерея.
Адреса: с. Поморяни, Львівська обл.

Жовківський замок
image009
Жовківський замок однією своєю назвою говорить про те, що знаходиться він в однойменному місті Львівської області. Цей замок виділяється серед інших замків Львівщини тим, що на цій території працював перший монетний двір, тобто тут зі срібла вдови гетьмана Жолкевського чеканили монети.

Існування Жовківського замку почалося в 1594 році під командуванням Станіслава Жолкевського, коли почали зводити фундамент будівлі, і в 1606 році будівля постала вже як оборонна споруда. Будівництво відбувалося на чолі архітектора Павла Щасливого. Архітектурний стиль замку являє собою переплетення із стилів ренесансу і бароко. Жовківський замок дуже подобався королю Яну III Собеському, тому в кінці XVII століття будівля замку служила королю Яну улюбленою резиденцією і саме в цей період будівля пережила найбільшого розквіту. 
Влада над замком також переходила з рук в руки, але на відміну від інших фортець, тут панували члени однієї родини: після смерті Станіслава Жолкевського в 1620 році замок перейшов до рук його дружини, потім в 1624 році володіння перейшло в руки їх дочки Софії, а після неї влада перейшла до дочки Софії Теофілії. У 1648 році на замок було скоєно напад козацькими військами, але через великий викуп будівля залишилася неушкоджена. У 1655 році, коли напад повторився, замок таки був захоплений, а місто пограбоване.
Уже на початку XVIII століття замок служив резиденцією для короля Петра I, його відвідував гетьман Мазепа.
У наш час Жовківський замок знаходиться не в найкращому стані, як мінімум половина будівлі потребує реставрації. В іншій половині будинку, яка більш-менш приведена у вигляд замку (це фронтальне крило будівлі) з 2001 року і до нині діє відділ Львівської галереї мистецтв. Серед експонатів там можна побачити стародавні фото, гравюри, скульптури, малюнки, а також примірники побуту і стародавньої зброї.
Існує легенда, що у Жовківському замку є підземний хід, який веде до гори Гарай, а біля підніжжя гори цей хід має розгалуження в 4-х напрямках: до міста Львів, до замку, до Крехова і потайний вихід в ліс.
Адреса: вул.Львівська 40, м.Жовква, Львівська обл.

Замки Закарпаття
Закарпатські замки збудовані у різні епохи різними правителями, різними народами. Розкинуті у часі, але об’єднані спільною географією й призначенням — бути твердинями, здатними стояти на захисті життя, майна та інтересів свого володаря і його підданих, охороняти гористі володіння від вторгнення ворогів із заходу чи сходу, розділених Карпатським гірським хребтом.[1]
Одним з призначенням багатьох замків була охорона знаменитого Соляного шляху, а також королівські (Ужгородський та Замок Паланок), лицарські замки (Квасівський та Бронецький замки).
На території Закарпаття знаходяться будівлі і руїни дванадцятьох середньовічних замків:
Ужгородський (м.Ужгород) – XI ст., нині музей.
Мукачівський (м.Мукачево) - XI ст., нині музей.
Невицький (с.Невицьке Ужгородського району) – руїни, XIII-XVII ст.
Середнянський (с.Середнє Ужгородського району) – руїни, XII-XVIII ст.
Чинадієвський (смт.Чинадієво Мукачівського району) – паркова споруда, XV ст.
Бронецький (с.Бронька Іршавського району) – залишки, XIII-XIV ст.
Квасівський (с.Квасово Берегівського району) – руїни, XII-XVI ст.
Боржавський (с.Вари Берегівського району) – залишки, XI XVII ст.
Королевський (смт.Королево Виноградівського району) – руїни, XII-XVII ст.
Виноградівський (м.Виноградів) – руїни, XI-XVI ст.
Хустський (м.Хуст) – руїни, XI-XVIII ст.
Вишківський (смт.Вишково Хустського району) – залишки, XIII-XIV ст.

Замок Паланок
image011У південно-західній частині Мукачева стоїть Мукачівський замок, одна з найцінніших історичних і воєнно-архітектурних пам'яток Закарпаття XIV—XVII століть. Замок побудований на горі вулканічного походження заввишки 68 м і займає площу 13 930 кв. м. Точна дата заснування замку невідома, але в документах, які датуються XI століттям, він уже згадується.
Нині в Мукачівському замку розміщений історичний музей.
Легенда розповідає про появу колодязя. Коли в ньому виникла потреба, то князь наказав копати колодязь. Хоч як довго рили колодязь, все ніяк не могли дістатися до води. Щодня чуючи одну й ту ж фразу: «Пресвітлий княже, води немає». Корятович усе більше не вірив, що можна буде викопати колодязь. Аж якось одного дня до князя прийшов чорт і запропонував угоду: мішок золота в обмін за заповнення колодязя водою. Але виявилося, що грошей у казні немає, тож князь не може заплатити нечистому. Князь пропонував душу, але той відмовився, вимагаючи грошей. Один з вірних лицарів Корятовича, підслухавши розмову князя з чортом, запропонував йому обдурити того: «Федоре, мішок золота необов'язково має бути великий: маленький — теж мішок». Вкинувши у мішок дві останні золоті монети, його віддали чорту, а той, страшенно обурившись, заявив: «Все одно води не питимете», і з цими словами стрибнув у колодязь. З того часу з глибин колодязя кожного вечора чути, як на дні виє чорт від того, що його обдурили...Отака легенда...

Ху́стський за́мок — фортифікаційна споруда, що існувала в XI—XIII століттях у місті Хусті (Закарпатська область, Україна).
Замок був побудований як угорська королівська фортеця для захисту соляного шляху з Солотвина, зокрема Хустських воріт, і прикордонних районів. Його будівництво почалося в 1090 році та було закінчено за короля Бели ІІІ у 1191 році.
Про замок згадує турецький мандрівник Евлія Челебі: «Хустський замок розташований на вершині гори Хасана. Мури його високі і товсті, і своєю могутністю він схожий на фортецю Іскандер, бо висота його вже сягає неба. Житлові будівлі, повернуті вікнами на схід, здіймаються одна над одною. Дахи палаців вкриті кольоровою черепицею, дахи церков — залізом, хрести на них — з чистого золота і так сяють, що в того, хто дивиться на них, втомлюються очі і він змушений, з повагою до них, опускати погляд».


Кам'янець-Подільський
image013 image017

Місто нагадує казковий замок. Мандруючи ним, складається враження, що ось-ось оживе одна із казок і з башти покажеться коса Рапунцель або казковий принц на бравому коні примчить визволяти із полону свою принцесу.
Місто розташоване за 102 км від Хмельницької залізничної станції на лінії Ярмолинці — Ларга.
У Кам'янці-Подільському численні історико-архітектурні пам'ятки — Національний історико-архітектурний заповідник, Історичний музей-заповідник, Замок (XIV–XVI століття, перебудований у XVII–XVIII столітті),Петропавлівський кафедральний костел (XVI століття), дерев'яна Хрестовоздвиженська церква (XVIII століття) тощо.

Хотин
image019
Хотинська фортеця — фортеця XIII–XVIII століть у місті Хотині на Дністрі, що у Чернівецькій області, Україна. Сьогодні на території фортеці розташований Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця». Одне з семи чудес України.


Вінницькі фонтани
image020 image022

Фонтан Roshen — фонтан, збудований в руслі річки Південний Буг поблизу острова Кемпа у Вінниці. Це найбільший в Україні і в Європі плавучий фонтан. За оцінками експертів входить в десятку найкращих і видовищних фонтанів світу.


Коломия
image026
Коломи́я — центр Коломийського району Івано-Франківської області, адміністративний центрКоломийської районної ради, місто обласного підпорядкування, розміщене на річці Прут.
Розміщене у південно-східній частині області, за 65 км від Івано-Франківська. Вузол залізничних і автомобільних шляхів. Населення — 70 тисяч осіб (2006).image029


Коломия відома з середини ХІІІ століття як центр видобутку солі; зазнала значних руйнувань під час турецько-татарських нападів XVI—XVII століть; у 2-й половині XVII — на початку XVIII століття в околицях міста діяли 

загони опришків. Від середини XIX століття місто пережило підйом культурно-національного розвитку. За часів І світової війни — у зоні бойових дій. Від 1939 року — у складі УРСР; райцентр від 1940 року. Від 1991 року — у незалежній Україні; значний економічний, освітній і культурний осередок Покуття і заходу держави.





image028

Go to top